Записки історичного факультету

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЄВРЕЇВ В ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ ПРОЦЕСІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

2022-12-27T16:32:14+02:00

Метою цієї статті є дослідження процесу концептуалізації історії євреїв в історіографічному процесі півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на території півдня України були опубліковані праці кількох єврейських істориків. Метою цих праць було намітити основні концептуальні засади єврейської історії. Хоча ці праці не були досконалими з позиції сучасної історіографії, вони закладали фундамент у становлення іудаїки як наукової дисципліни у Східній Європі, й, зокрема, Україні. Поява цих праць була зумовлена загальним розвитком національних рухів у тогочасному світі, зокрема, й руху єврейського народу за своє самоствердження у несприятливих умовах російсько-імперської політики. Головна заслуга авторів полягала у тому, що вони надавали єврейській історії та історіографії контекст світської, аналітичної, наукової. Процес концептуалізації призводив до більш чіткого формулювання понятійного апарату, мети та завдань єврейської історіографії та виводив її на рівень іудаїки як наукової дисципліни.

«КОРИСНО ТОБІ БУДЕ НАС ПРИЙНЯТИ ДО СВОЇХ СОЮЗНИКІВ»: ДО ПИТАННЯ АВАРО-ВІЗАНТІЙСЬКИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН У 557–565 РР.

2022-12-27T14:30:48+02:00

Кочова орда аварів, яка мігрувала в регіон Балкан з терен Азії, швидко була включена у систему дипломатичних зв’язків під зверхністю Константинополя. Використавши територіальні претензії номадів на ромейські володіння, недостатнє оформлення інституту верховного правителя та малочисельність аварів, римський імператор Юстиніан І (527-565) уклав з кочовиками федеративний договір. Протягом часу дії союзу, авари здійснювали спроби до розгортання самостійного зовнішнього політичного курсу.

Дана обставина безпосередньо йшла в розріз з інтересами Східного Риму, а в перспективі – створювала пряму загрозу Імперії. Скориставшись багатовіковим ослабленням Візантії на Дунайському кордоні, номади розгорнули серію набігів проти союзників Імперії, фактично порушивши ранішу домовленість із Константинополем. Дипломатичний корпус номадів при цьому спрямовував свої сили на дезінформацію автократора. Як наслідок, це призвело до погіршення зв’язків поміж сторонами в останні роки правління Юстиніана, і зрештою – до затяжного військового протистояння вже по смерті імператора, яке з перервами, триватиме до першої третини VII cт. У зв’язку з останнім, тема аваро-ромейських політичних зв’язків розглядається насамперед в ключі воєн. При цьому єдиним базилевсом, який зумів встановити з майбутнім ворогом Імперії відносно тривалі союзницькі відносини, був Юстиніан Великий.

На нашу думку, розгляд цього етапу аваро-ромейських політичних стосунків яскраво ілюструє як специфіку відношення «латинської» Візантії до народів, мілітарний потенціал яких вона прагнула використати, так і особливості формування чергової «степової імперії», яка, однак, виявилась більш стійкою в етнічному та політичному плані, ніж гуни.

У статті на основі повідомлень ромейських істориків другої половини VI cт. відтворено умови, розглянуто прецедент укладення та подальше дотримання сторонами аваро-візантійського союзу у ході заключного етапу правління Юстиніана Великого.

Увагу звернуто на відносини кочового етносу із федератами Імперії – племенами аланів, антів та гепідів. На прикладі відносин аварів з останніми помітні перші, початкові кроки аварів на політичній арені, а також їх первинне зацікавлення до набуття статусу регіональної сили. Проаналізовано фактори, які сприяли початковому переходу номадів під зверхність Ромеї, а також поступовому виділенні власного зовнішньополітичного курсу аварським каганом Баяном.

Автором здійснено спробу хронологічно відтворити картину початкового етапу аваро-ромейських відносин, які первинно розвивались у взаємовигідному співіснуванні. Цьому головно сприяли як малочисельність аварів та недостатнє оформлення еліти кочовиків, так і політичний досвід Юстиніана І.

НЕОЧІКУВАНИЙ СОЮЗ: ПОЛІТИКА США ЩОДО УТВОРЕННЯ ЛІВОЦЕНТРИСТСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ В ІТАЛІЇ

2022-12-27T14:34:04+02:00

Холодна війна стала вагомим фактором впливу не тільки на зовнішню, а й на внутрішню політику Італії. Головною проблемою Італії як члена НАТО в середині XX ст. стала популярність лівих прорадянських партій, і можлива втрата влади правлячою Християнсько-Демократичною партією. Альянс християнських демократів разом із соціалістами став несподіваним засобом вирішення поточних проблем, і США, підтримавши даний союз, продемонстрували здатність до гнучкості у веденні зовнішньої політики щодо своїх союзників.

ЗА МЕЖАМИ ОСМАНСЬКОЇ ІСТОРІЇ: КАРАМУСАЛИ ТА РАННЄ МОДЕРНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я

2022-12-27T14:37:36+02:00

Стаття присвячена класу ранньомодерних османських кораблів, відомих як карамусали. У статті розкривається проігнорований аспект їхнього минулого шляхом надання доказів того факту, що ці судна належали, продавалися й використовувалися поза межами Османського світу.

ПОЛІТИЧНИЙ ЗНАЧЕННЯ РУМУНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПОЛІЦІЇ (1968)

2022-12-27T14:41:05+02:00

ДІЯЛЬНІСТЬ ФРАНЦУЗЬКОЇ МІСІЇ В БУХАРЕСТІ (1943)

2022-12-27T14:46:07+02:00

Під час Другої світової війни румунсько-французькі дипломатичні відносини були помітно порушені через існуючі тоді військові альянси, а також через конфліктні події. Однак багаторічна дружба між двома державами не сприяла остаточному розриву дипломатичних відносин. Ба більше, в певні вирішальні моменти того часу обидві держави заявили про свою взаємну спорідненість і дружбу і максимально дипломатично допомагали одна одній в захисті своїх національних інтересів. Саме тому в цьому дослідженні я хотів би зосередитися на основних моментах румунсько-французького дипломатичного співробітництва протягом 1943 року та описати основні події, які характеризували діяльність французької місії в Бухаресті. З метою аналізу цього розділу в румунсько-французьких відносинах я передусім звернуся до документів в архіві Національної ради з вивчення архівів Секурітате (CNSAS). Ці документи, які відображають значну частину діяльності голлістського руху опору всередині французької місії в Бухаресті, є унікальними і допомагають зрозуміти природу румунсько-французьких відносин за тих років.

ТРАНСФОРМАЦІЯ АМЕРИКАНО-ЕФІОПСЬКИХ ВІДНОСИН В 1965-1967 РОКАХ

2022-12-27T14:49:31+02:00

Автор ставить за мету дослідити трансформацію американо-ефіопських відносин в 1965–1967 роках, враховуючи внутрішньополітичні перипетії в Ефіопіїї. Наукова новизна статті полягає у комплексному аналізі впливу американо-ефіопських відносин на східноафриканський регіон в контексті зовнішньої політики США.

Методи дослідження. В статті застосований історико-генетичний метод, що дозволив дослідити ґенезу східноафриканської політики США, простежити основні тенденції цього напрямку. Для комплексного аналізу американо-ефіопських відносин в 1965–1967 роках використано системний підхід, що допоміг окреслити економічні та геополітичні інтереси США у Східній Африці, цілі та задачі великих держав щодо Ефіопії, простежити в цьому контексті ставлення США до конфронтації Ефіопії з Сомалі та Еритреєю.

Висновки. Незважаючи на орієнтацію зовнішньої політики імператора Ефіопії Хайле Селассіє I на США та його спроби задовольнити їх інтереси (зокрема у розміщенні військової бази на території Ефіопії), йому не вдалося перетворити Ефіопію на один із пріоритетів США. В ході дослідження визначено, що для США Ефіопія не становила зацікавленості не тільки як потенційний економічний партнер (вона залишалася сільськогосподарською країною), а й як військовий союзник. Автор доходить висновку, що США підтримували деякі плани імператора Ефіопії, наприклад, проект з приєд- нання Еритреї до Ефіопської імперії, лише з міркувань про неможливість самостійного існування Еритреї та для підтримки стабільності на північному сході Африки, на західному узбережжі Червоного моря. Це мала регулювати Ефіопська імперія, яка потребувала виходу до моря і яка в той момент мала відносно сильну армію, здатну придушити будь-яку внутрішню реакцію і захистити кордони Еритреї, де розташовувалися американські військові бази.

З ІСТОРІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» У ВИШАХ УРСР В 1930-Х РР.: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

2022-12-27T14:23:51+02:00

У статті на підґрунті вперше введеного до наукового обігу раніше неопублікованого архівного документа досліджено еволюцію радянської державної політики у сфері вищої історичної освіти в УРСР в 1930-х рр. На основі архівних і опублікованих джерел представлено політичні, суспільні та методичні умови впровадження дисципліни «Історія України» у вищій школі УРСР. Продемонстровано вплив динаміки політичного розвитку держави на теорію і практику вивчення історії України. Проаналізовано ідеологічні, політичні й методологічні причини, які призвели до впровадження історії України як спеціального курсу. Історичні сюжети дисципліни «Історія України» в першу чергу були покликані ілюструвати політичні, соціальні та економічні явища минулого на користь актуальних сучасних подій молодої соціалістичної держави. Основну увагу приділено розгляду і аналізу методичного аспекту впровадженої дисципліни. Прослідковано процес відновлення традиційних форм і методів викладання історичної дисципліни у вишах, який супроводжувався збільшенням ролі викладача в навчальному процесі. Простежено заходи партійно-державного керівництва, спрямовані на впровадження дисципліни «Історія України» у вищій історичній освіті. Зазначено, що в результаті багаторічної роботи великого колективу науковців було розроблено навчальну програму, яка стала історичним наративом, в якому було зафіксовано офіційну позицію влади в основних питаннях вітчизняної історії, та одночасно офіційним орієнтиром для вчених, педагогів, освітян, політпрацівників, діячів культури. У документальному додатку розміщено програму з історії України для першого курсу учительських інститутів на літню сесію 1938 р., рівень репрезентативності та археографічного опрацювання якого доволі високий, що в сукупності суттєво збільшує науковий рівень фактологічного підґрунтя проведеного дослідження.

РУМУНСЬКІ АРХІТЕКТОРИ В ОДЕСІ (1941-1944) ТА ЇХ ПОДАЛЬША ДОЛЯ

2022-12-27T14:27:29+02:00

Тема Голокосту здебільшого згадується стосовно Придністров’я 1941-1944 рр. Наші дослідження стосунків між чиновниками та архітекторами / архітектурою під час тоталітарних режимів у Румунії зробили для нас можливим відкрити нову інформацію та елементи, що допомагають надати чіткішої форми та оживити безліч питань, залишених без уваги та навіть забутих до сьогодні.

КІЛЬКА МІФІВ ПРО ЯМНУ КУЛЬТУРУ БУДЖАКА

2022-12-27T13:52:29+02:00

В статті йдеться про деякі характеристики Буджацької (Ямної) культури. Вони стосуються як географічних зон (степ-лісостеп) та їх меж, так і території розповсюдження буджацьких пам’яток. Автор обґрунтовує помилковість стереотипів, пропонуючи інший погляд на ці питання.

ФУТБОЛ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ: ДО ПИТАННЯ ПРО КОМПОНЕНТИ ФУТБОЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ. ДЕРБІ

2022-12-27T13:59:22+02:00

У даній статті розглядається питання одного із компонентів футбольної культури – дербі. Дається пояснення щодо тлумачення, особливостей і аспектів, які оточують найзапекліші футбольні протистояння. У статті використано дані та інформацію із інтернет джерел та літератури.

УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ. ХЕРСОН

2022-12-27T14:08:40+02:00

Стаття присвячена дослідженню української ідентичності в умовах гібридної війни росії проти України, увага акторів зосереджена на формах проявів ідентичності в місті Херсон. У статті зроблено спробу визначення маркерів української ідентичності та простеження їх в умовах війни на прикладі Херсону.

РОЛЬ ТАФАЛЬНОГО ЛАНДШАФТУ У ФОРМУВАННІ ІДЕНТИЧНОСТІ ЄВРЕЇВ м. БАЛТИ

2022-12-27T14:15:10+02:00

Стаття присвячена дослідженню єврейських цвинтарів міста Балти Подільського району Одеської області. Типологізації надгробків за формою, типами декорування та епітафіями. Також у дослідженні була зроблена спроба визначити роль тафального ландшафту у формуванні ідентичності єврейської спільноти міста.

ШКОЛИ ТА ТЕМИ З АНТРОПОЛОГІЇ, ЕТНОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ В РУМУНІЇ

2022-12-27T14:17:27+02:00

В статті надається короткий огляд еволюції релігієзнавства в Румунії протягом 19-20 століть.

ЖИТТЯ В НАУЦІ І ОСВІТІ: ОЛЕНА СМИНТИНА

2022-12-27T16:42:44+02:00

Олена Валентинівна Сминтина – доктор історичних наук, професор, завідувачка кафедри археології, етнології та всесвітньої історії факультету історії та філософії, координатор сертифікатних програм та керівник Центру історії та культури Італії імені Дж. Гарібальді (на громадських засадах) в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова.

ПОРТРЕТ НАУКОВЦЯ ОНУ: ОЛЕНА СМИНТИНА «УНІВЕРСИТЕТ Я ЛЮБЛЮ ЯК МІСЦЕ СВОГО НАРОДЖЕННЯ»

2022-12-27T16:38:18+02:00

Регалії Олени Сминтини підкаже Вікіпедія. Загальним враженням, як про людину енергійну, чарівну і високопрофесійну, поділяться колеги та студенти. А ми хочемо для читача намалювати портрет сучасного вченого. І найкращий засіб для цього – жанр інтерв’ю.